Микола Миколайович Клюс
СЛЬОЗА СКОТИЛАСЬ ПО ЩОЦІ
Сльоза скотилась по щоці,
А все тому, що розумію:
Прийшов той час, коли Карпці
Вже не живуть, а тільки «тліють».
По вечорам не чутний спів,
Давно не грає і гармошка,
Дитячий вже не чутний сміх,
Згнила стара паркана дошка.
Стоять хатини у журбі,
Не видно, щоб пасли корівку,
Сім’я лелеча на стовпі
Не дбає про свою домівку.
Все поросло густим кленком,
Ставки всі стали, як калюжі.
Забруднене і джерело
Навпроти хати баби Дуні.
А там,де жив колись Бобко
Не родить вже старенька вишня,
Гуляє вітер над ярком,
Жбурляє холод у обличчя.
«Мочарка» також уже не та,
Ставок « Бригадній» зажурився
Верба скрипить, з сумом хита
Гілля, яке зовсім без листя