Натхнення, осінь, чай з лимоном,
Легким мереживом думки.
В долонях айстри, вітер в скронях
Шепоче лагідні казки.
Все, що здавалося знайомим -
Незнаним стало вже за мить,
Немов душа змінила колір,
А разом з нею - цілий світ.
З солодким присмаком туману,
З ледь чутним смутком на устах,
Свій відлік осінь починає -
В душі, за вікнами, в очах.
Для кожного вона інакша,
Зігріта спогадів теплом.
І знов все зміниться накраще,
А вчора стане тільки сном.
Не розгадати, що там далі,
Усіх пояснень не знайти,
І ти в кишенях знов ховаєш
Холодні руки, як завжди.
Звичайний вечір, срібні зорі,
Мов на повіках літній слід.
Прощання, осінь, ніжна втома
І тиша замість сотні слів.
© Маргарита Валерьєва