А час не лікує, він просто ховає пам'ять.
Це тільки люди хочуть, щоб так було,
Щоб через рік, наче гумкою канцелярською,
Махнув по папері – і пам’яті, як не було.
Стирає. Стирає. Стирає. Робить розводи…
Здається, все біло, та ні, осьде смужечка ще,
Бо інколи навіть зовсім чужі перехожі
Нагадують щось – і в грудях знову пече.
Бо час не лікує, він спогад ховає в коморі.
Пригасить багаття, аби не згоріти до тла…
Та інколи хтось, щоб зігрітись, підкине поліно –
І знову гориш, і картинка така чітка…
© Оксана КУЗІВ "А час не лікує"