Раз прийшла росія до Бога
Й вимагати стала з порога:
-Україну слід покарати
І мені у служки віддати.
Я сама їй виберу долю,
Щоб не мріяла більш про волю,
Щоб забула віру і мову
Й бунтувати не сміла знову,
Щоб сестрою мене вважала
І свій хліб мені віддавала.
От прийшла Україна. Боса,
Молода, а вже сиві коси,
У синцях та ранах все тіло,
І душа від горя зболіла.
Бог питає:
- Скажи, Україно,
Чи ти маєш таку провину,
За яку Я маю карати
і у служки тебе віддати?
-Лиш у тому я завинила,
Що образи довго терпіла,
Пробачала все і мовчала,
Хоч від горя душа кричала.
Та віднині, я присягаюсь,
Із росією більше не знаюсь!
Через неї всі мої біди.
Ми не сестри. На жаль, сусіди.
І знають про те усі свідк