Ми ні на кого не нападали. Не пригнічували. Не погрожували. Ми винні лише в тому, що ми українці. Винні, що ми є. Ми будували свою державу і у нас виходило краще, ніж у путіна будувати свою.
Тому що ми – це ми, а вони – це він.
Ніхто з українців не планував своєю смертю чи смертю свого сина або батька надихати когось у цьому світі. Надихати для чого? Бути людиною? І точно ніхто з нас не хоче померти для того, щоб Стівен Кінг одягнув футболку з прапором України.
Ми хотіли б, як мешканці Відня, вранці поспішати на роботу на метро. Як мешканці Амстердама ввечері після роботи забігти у парк. Як мешканці Парижа ми хотіли б милуватися своєю річкою.