Нічне світило. Дванадцять сорок п'ять.
Печаль вже майже невідчутна.
Але ти знаєш, все складніш переживать,
Зими хода ледь-ледь відчутна.
Безсоння, в шибці гілка відбиває стук
Мить ночі, по-грудневому задовга.
Летить зима, пускає пух
З небес рівняє бездорога.
Перину нескінченну застеля,
Де навіть сни застигли нерухомі,
Відображають білі ті поля
Холодне світло й крила ті знайомі;
Але, хоч спляча, то жива земля!
І ллються і розбурхують сакральні,
Захоплені думки прийдешнього Різдва
В морозних дзвониках криштальні.
А у містах, як завжди метушня ...
Шалено шкода, але в тому і суть, напевно,
Що кожному із нас - своя зима
На різних островах одного неба.