Тривожної валізки не складаю,
Куди й навіщо маю я тікати.
Не хочу залишати свого краю,
Це те ж, що дереву коріння обрубати.
Не можу зрадити землі своєї,
Бо тут поховані і брат, і батько, й мати.
Тут молодості пройшли роки золотої,
І у землі своїй я хочу спочивати.
Але то потім. Зараз треба жити.
Молити Бога, щоб в боротьбі нам допоміг,
Щоб ворога розбити, розчавити,
Щоб навіть в себе, там, він дихати не зміг!
Отож єднаймося, ми сильні! Ми єдині!
Ми переможемо разом і захід й схід!
Щоб кожна матір змогла своїй дитині
Сказати: живи, радій, продовжуй і бережи свій рід!
Ольга Заваденко