Село заснуло.Лише мати
Вже котру нічку не засне:
Нема,нема іі солдата...
А може все-таки прийде?!
Об шибку стукне,як бувало,
А потім ступить за поріг.
"Пробач рідненька моя мамо,
Що я заплутавсь між доріг.
Дівчата хитрі заманили,
Я ж наречену вибирав,
Щоб ти невісточці раділа,
Онуків Бог подарував..."
Зітхнула ненька.Враз згадала
Синочка свого у труні,
Дорогу,встелену квітками,-
Упав в Донбасі на війні.
І знову сльози на подушку
Дощем печалі полились:
Рука,суха,мов гілля грушки,
Безсило звісилась униз.
Так задрімала сива жінка,
А в мозку спалахом"АТО!"
Зірвалася,мов юна,гінко,-
Світанок стукав у вікно...
Богдан Мельничук.