Днями мене, колишнього класного керівника, було запрошено на зустріч випускників. Прочиталися окремі вірші, в тому числі і оцей, десятирічної давності.
СОКОЛЯТАМ
Простягає ялина сумна ця
На прощання
вам гілку свою…
Стоїте ви
усі вісімнадцять
У шкільному
останнім строю,
І гуртуються
гості довкола,
Глушать
гомоном щебет дрозда,
І
вдивляється вікнами школа
В соколят,
що летять із гнізда…
Юнаки і дівчата-красуні,
Цвіт народу,
вважай. Сіль землі!
Як же хочуть
в життєвім відлунні
Вам добра і
батьки, й вчителі!!
Як же зичать
удачі у герці,
Як чекають
досягнень, звитяг,
Мріють як,
щоб у кожному серці
Змостив
ЩАСТЯ гніздо синій птах!
Я молитися буду до Бога:
«Посприяй,
милий