Мені п'ятнадцять, серце у розриві,
Немов поклали в нього "гарний" динаміт,
Я не була в окопі поруч з ними,
Але болить щодуху й палко так щимить.
Не знаю болі, той, що в них буває
Не бачила, не відчувала, не молила,
Але я знаю й пам'ятаю
Вони одні, і най в них буде вічна сила.
Під свист гранат живуть, ніщо їх не рятує
Лиш рідні руки, рідні і живі
Вони удень стріляють, вночі муки,
Лиш рідні руки, теплі і живі.
Чорняве небо жити заважає
Й по суті не життя то, існування для рослин,
Під зорями заморені і тьмяні
Так хочуть повернутися у дім.
Вмирають тихо і повільно, до кісток,
Можливо зовні посміхаються байдуже,
Всередині з них сипиться пісок
І чути тихими ночами як виють, хочеться до сина д