Іще неділя – жирна крапка,
Дитинство піде назавжди…
А я, зігнувши хвору лапку,
Шепну йому: «Постій, не йди»…
Пройде сім днів, і вже на восьмий,
Дзвенить востаннє мій дзвінок.
І як ми добре не попросим,
Він не запросить на урок…
І більш не сяду я за парту,
Бо час мій в школі пролетів.
Чи ти вартий, чи не вартий,
Чи хотів, чи не хотів…
Не спита, і не поверне
У минуле час ніхто.
Не зрубає злого терну,
Може, просто не готов…
Десять днів – ти просто гостя,
Ти чужа, як не крути!
Ти чекала – не збулося,
Не потрібна більше ти.
Стане рідною для інших
ТВОЯ школа, вчителі.
Та ніхто, здавалось, більше
Не любитиме її.