Мабуть, так відчуває кожен українець. Біль.
Коли на повні груди дихати не можна ,
А в жилах від жаху застигла кров,
Забувши про свої турботи , люди,
Допомагають один одному без слів.
Коли застигло сонце в небі голубому,
А за горою клубнем дим стоїть,
І вечоріє , якось по іному,
Годинниковий зупиняє біг.
Коли від вибухів здригається повітря,
І діти плачучи схиляються додолу,
А ти ніяк не можеш зрозуміти,
В чому причина, оцієї шквали злоби.
Колись ми називали їх братами,
Бо думали , що люди , то є люди ,
Допоки не отримали з словами,
Жорстокої, залізної оруди.
За безцінь ціняться в них честь і совість,
За людяність не має й мови,
Ірпінь та Харків, Буча й Маріуполь ,
Злиденні орки