Одного разу вчитель попросив учнів принести до школи сумку з картоплею, а ще – мати з собою по чистому пакетові. Кожній людині, якій хоча б раз в житті відмовилися простити, вони мали вибрати картоплину, написати на ній ім’я тієї людини і покласти в пакет.
Після цього вчитель дав завдання носити ці мішки весь час із собою протягом тижня, вночі залишати їх біля ліжка, під час поїздки в машині – на сусідньому сидінні, під час роботи – на столі.
Завжди таскати з собою цей мішок було дуже незручно. І це змусило їх зрозуміти, що такий же вантаж не прощених образ, лише духовний, невидимий, вони і носять із собою. Люди постійно думають про ці образи, переживають, не можуть їх забути і наповнюються