Іноді дивишся і диву даєшся яке у всіх різне життя. Чи то доля , яка закладена нам всім з неба.
Одні живуть спокійно , люблять , народжують, сваряться. Думаючи , що біда то зламана пічка.
А деяким життя приготувало круту дорогу, з вибоїнами , обривами , аваріями. І ці люди ніби йдуть свій шлях по битому склу. Спершу вони плачуть, кричать , стрибають. Всі бачуть ріки крові з їхніх ступнів. Але потім вони вчаться іти по ньому. Ходити так аби не було видно крові і порізів , так аби ніхто не помічав їхнього болю. З часом вони вчаться робити це щей посміхаючись. Бо всі ж ми в дитинстві бачили як на аренах цирку чи у фільмах так роблять. Так роблять не всі, а лише ті хто довго вчаться. А всі інші