Предыдущая публикация
Левая колонка
Последний визит: 00:30
Фильтр
... Эвакуационные поезда из Киева отходили забитые, напряженные и тихие...
Растерянные, перепуганные дети, нервные животные, утомленные и изможденные люди. Кому-то везет сесть на место, остальные просто падают на пол в проходах и тамбуре. Вещей минимум, но они занимают всё то пространство, что ещё оставалось.
Поезд отъезжает от вокзала и практически сразу в салоне гаснет свет. Со стороны дверей шепотом передают указания: никаких телефонов, яркого света, включенного интернета или, упаси господь, геолокации. Все послушно гасят экраны. Темно. Тихо. Поезд аккуратно крадется между таких же темных полей и сёл. Где-то замирает, где-то делает резкий рывок.
Дети начинают капризничать - мультики, в
Растерянные, перепуганные дети, нервные животные, утомленные и изможденные люди. Кому-то везет сесть на место, остальные просто падают на пол в проходах и тамбуре. Вещей минимум, но они занимают всё то пространство, что ещё оставалось.
Поезд отъезжает от вокзала и практически сразу в салоне гаснет свет. Со стороны дверей шепотом передают указания: никаких телефонов, яркого света, включенного интернета или, упаси господь, геолокации. Все послушно гасят экраны. Темно. Тихо. Поезд аккуратно крадется между таких же темных полей и сёл. Где-то замирает, где-то делает резкий рывок.
Дети начинают капризничать - мультики, в
Я сьогодні спала у метро.
Як безхатько, начебто вигнанець.
Світу снилась казка і добро,
А мені - під головою ранець.
Попід спину влігся каремат,
Тепла ковдра огорнула тіло.
Уявіть, як кожну ніч солдат
Сну не має. Чуєш, прилетіло?
А в метро не гепає, мовчить,
Тільки тягне холод по підлозі.
Потім зранку рупор закричить:
Прокидайтесь, вже відбій тривозі!
А ти спиш, ти ловиш дикий сон,
В нім змішались страх, ненависть, відчай.
Хтось сьогодні втратив свій балкон.
А по комусь вже запалять свічі…
А ти тут, як бідний мокрий пес,
На долівці, а не у домівці.
Знов родився чи таки воскрес?
Ти сьогодні житель на Деміївці.
Задзвенів будильник, як завжди,
Але він проспав усі підльоти.
Ніч тривожна, а ти вс
Як безхатько, начебто вигнанець.
Світу снилась казка і добро,
А мені - під головою ранець.
Попід спину влігся каремат,
Тепла ковдра огорнула тіло.
Уявіть, як кожну ніч солдат
Сну не має. Чуєш, прилетіло?
А в метро не гепає, мовчить,
Тільки тягне холод по підлозі.
Потім зранку рупор закричить:
Прокидайтесь, вже відбій тривозі!
А ти спиш, ти ловиш дикий сон,
В нім змішались страх, ненависть, відчай.
Хтось сьогодні втратив свій балкон.
А по комусь вже запалять свічі…
А ти тут, як бідний мокрий пес,
На долівці, а не у домівці.
Знов родився чи таки воскрес?
Ти сьогодні житель на Деміївці.
Задзвенів будильник, як завжди,
Але він проспав усі підльоти.
Ніч тривожна, а ти вс
Послухай мене, російська жінко…"
(Не як ворог. Як мати до матері.)
Я не кричатиму.
Бо в мені вже нема крику.
Його витягнули з мене разом з серцем, коли я стояла над тілом мого сина.
Я просто скажу. Тихо. По-людськи. Може, ти почуєш…
Мій син був ще зовсім молодий.
У нього був улюблений чай з малиною, якого він пив, коли хворів.
Він слухав музику. Він цілував мене в щоку й казав: "Мамо, не хвилюйся. Все буде добре."
А потім ви прийшли.
І його більше немає.
Його більше ніколи не буде.
А твій син — може, ще є. Може, десь там.
Може, навіть був серед тих, хто стріляв.
А може, просто мовчав, коли треба було сказати: "Ні".
Ти мовчала. Він мовчав. Вся ваша країна мовчала.
І поки ти мовчала — мій син
(Не як ворог. Як мати до матері.)
Я не кричатиму.
Бо в мені вже нема крику.
Його витягнули з мене разом з серцем, коли я стояла над тілом мого сина.
Я просто скажу. Тихо. По-людськи. Може, ти почуєш…
Мій син був ще зовсім молодий.
У нього був улюблений чай з малиною, якого він пив, коли хворів.
Він слухав музику. Він цілував мене в щоку й казав: "Мамо, не хвилюйся. Все буде добре."
А потім ви прийшли.
І його більше немає.
Його більше ніколи не буде.
А твій син — може, ще є. Може, десь там.
Може, навіть був серед тих, хто стріляв.
А може, просто мовчав, коли треба було сказати: "Ні".
Ти мовчала. Він мовчав. Вся ваша країна мовчала.
І поки ти мовчала — мій син
«Це мій онук… Йому було лише 6. А тепер — його більше нема.»
📍Київ, 31 липня 2025 року
Він тільки заснув.
У своєму ліжечку, з книжкою про динозаврів і улюбленою іграшкою під подушкою.
Я готувала йому сніданок, як завжди…
А потім — вибух.
Одна ракета, і весь будинок зник.
Я бігла, як могла. Кричала, благала:
«Мій онук там! Будь ласка, врятуйте його! Він тільки дитина!»
Але вже було пізно…
🎒 Йому було лише шість.
Він ще не вмів читати до кінця. Але завжди просив мене читати казку на ніч.
Він мріяв стати пожежником.
А тепер я не знаю, як жити далі.
💔 Він не був “однією з жертв”.
Він був дитиною.
Моїм онуком. Моєю радістю. Моїм серцем.
🙏 Якщо ти це читаєш — помолися.
За дітей, які більше не
📍Київ, 31 липня 2025 року
Він тільки заснув.
У своєму ліжечку, з книжкою про динозаврів і улюбленою іграшкою під подушкою.
Я готувала йому сніданок, як завжди…
А потім — вибух.
Одна ракета, і весь будинок зник.
Я бігла, як могла. Кричала, благала:
«Мій онук там! Будь ласка, врятуйте його! Він тільки дитина!»
Але вже було пізно…
🎒 Йому було лише шість.
Він ще не вмів читати до кінця. Але завжди просив мене читати казку на ніч.
Він мріяв стати пожежником.
А тепер я не знаю, як жити далі.
💔 Він не був “однією з жертв”.
Він був дитиною.
Моїм онуком. Моєю радістю. Моїм серцем.
🙏 Якщо ти це читаєш — помолися.
За дітей, які більше не
На этом пока всё
Войдите в ОК, чтобы посмотреть всю ленту
153
- Irina Ulianovaг. Усть-Илимск (Иркутская область)
- Вадим Пановг. Коломна (Московская область)
- Саша Дымухастаница Крыловская (Крыловский район)