Він наступив їй чоботом на руки
Вона не розтулила кулаки.
Лежало тільце і терпіло муки.
Не відчувало біль, а лиш про хліб думки.
Паскуди чоботи сильніше надавили…
Дарині було років п'ять чи шість,
Її супротив уже втратив сили,
А виконавцем володіла злість.
Кілька зернят в малих, худих долонях
Могли її від голоду спасти...
Це був не хліб, простий звичайний сонях,
Якому вдалося із згуби прорости.
Дарина так його давно чекала,
Шукала ягідки та паросток знайшла.
Щодня водицею відтоді підливала,
Пісні співала й дуже берегла.
А як дозрів, хустиною закрила,
Не від птахів — від виконавців "крис".
І раз у день кілька зернят носила
Шанс на життя, цей від природи - приз.
Важко зітхнула