Та вирви в себе той «язык», Позбудься клятої пухлини! Він метастазами проник У серце, душу України! Та краще бути вже німим, Чим тим «хохлом рускоязычным»! Ти марно думаєш, що ним Збудуєш щось святе і вічне. Язик, це ніби помело, А ще язик плете і меле. Він тріпає, а ще було – Руйнує, лиже, м’яко стеле. Язик у всіх у роті є, Його тварина кожна має. Та, що це врешті їй дає, Якщо вона не розмовляє?! Тож мало мати язика, Щоб українцем себе звати. У мови – роль провідника, Народ, країну об’єднати! Ото ж, позбудься «языка», Позбався клятої пухлини. Бо тільки мова, як така, Душа народу України!