Тим, хто не скаже жодних уже слів,
Хто не відкриє більше свої очі.
Тим не потрібен цей шалений світ,
Вони любові нашої лиш хочуть.
Їх не цікавить – сонячно чи ні,
Для них одна існує вже погода.
Неначе, вільні в небі журавлі,
Вони не знають бід і навіть горя.
Їм вже не сняться зоряні ті сни ,
І кольорові вже не сняться також.
Вони, мов тінь останньої весни,
Десь там блукають, поміж дим і запах.
І невблаганно моляться за тих,
Кого ще все попереду чекає.
Хоча й несхожі зовсім на святих,
Та їх душа живе не помирає.
Їм повернути б, хоч єдину мить,
Життя хвилини ж так до себе ваблять.
Та, що тепер казати нам про тих?...
Про кого вже залишилась лиш пам'ять!!!!Спи спокійно!Нехай буде пухом ,т