Мамо моя, незгасимая зоре!
Сяєш мені і у радості, й в горі,
В сни завітаєш, мене приголубиш...
Знаю, що доню свою дуже любиш...
Завше мені нагадаєш про себе -
Першим підсніжником, хмаркою в небі,
Шелестом листя і співом пташиним...
От би побачити... Хоч на хвилину...
Висловить все, що раніш не сказала,
Нам би хвилиночки стало замало...
Подумки знову я лину до тебе,
З болем і сумом вдивляючись в небо...
Згадую часто твоє влучне слово,
Пісню і казку, і щиру розмову,
І нелегку твою долю жіночу,
Дні у труді і недоспані ночі...
Ти вже пробач мені, мамо рідненька,
Що у тривозі боліло серденько...
Дякую, рідна, за всю допомогу,
І у молитві звертаюсь до Бога...