Сядемо до столу всі на Святий вечір, сяйво загориться в кожному вікні.
І на Україні, і в краю далекім, там, де б’ється серце нашої рідні.
Дорогі Заробітчани..
І знає хто, як нудиться душа, як часто лине подумки додому,
Під час колядок котиться сльоза, і як гірчить кутя в чужому краї?
Чи знає хто, як спогад повсякчас, виймає з пам'яті прекрасні миті,
То запах сіна чується не раз, то мамині обруси шовком шиті.
То батько входить, вносить дідуха, то мати стіл святковий накриває,
Чи хтось відчув, коли горить свіча, як віск із неї серце обпікає?
І не лікує жаль і тугу лікар-час, моя матусю, Україно мила,