За плечима не мої - чужі роки Примостилися негадано, непрошено. Руда осінь скроні залюбки Снігом-сивиною запорошила. Та приходить юність в мої сни, І на серці сонце, тепле літо. А з приходом ніжної весни Знов душа моя горить і квітне. Ну то й що, що я немолода, Кілька років - як уже бабуся. Не біда це, знаю, не біда. Цим званням пишаюсь і горджуся. Ольга Дриль