Сьогодні Іра "Лютик" посміхалася та кліпала очима. На її обличчя падали перші літні промінці. Перші, адже на вулиці Іра не була від дня поранення у Водяному 26 травня. Мені вкотре ніяково питати молоду Ірусю про її настрій. Роблю це обережно. А вона відповідає. Її котять на візочку, всього хвилин 15-ть триває перший виїзд на вулицю. За півроку, сподіваються лікарі, то вже буде "вихід" - на своїх нових двох. Дай Боже!
Жінко,чого Ви плачете?.... Ваш син-герой..... Ви що не бачите.... ще цей хлопчина і он той.... Героєм ....був мені завжди.... з тих пір коли почав ..іти... з тих пір...коли сказав він мама..... я так раділа...так тоді ридала.... Від щастя сльози проливала... так ніби знала..ніби відчувала..... я так його тримала...так оберігала... та все ж пішов....за іншу битись маму.... мені ж залишив вічну рану..... А я дзвонила кажу :"Сину, іди додому..бо там гинуть...." А він:"Неправда...тут все мирно..." Мені від того було дивно..... І я його чекала...так чекала.... мене не залише...я це добре знала.... І він приїхав не колись..а нині.... виходжу я...дивлюсь .. моє дитя лежить у домовині.... "як справи
День третий. Слепое солнце дал старику отвар. Старик стал приходить в себя и через час уже мог говорить. Его звали Айзек Берри, он совершал паломничество к святилищу в горах. Однако по дороге ему стало плохо. Его лихорадило, и поэтому он решил остудиться в реке, но потерял сознание, так и не дойдя до воды. Услышав о том, что горный перевал обрушился, старик усмехнулся и сказал, что к истине существует множество путей. И он с радостью покажет нам любой из них.