Знов наснилось село світанкове в тумані густому В тому сні я кружляла над ним угорі наче птах І чому я скажіть так далеко від рідного дому І навіщо колись так давно заблукала в світах.
Чужина обіймає мене мов нерідну дитину Хоч дарує тепло але душу гірчить полином І у мріях мій краю я знову до тебе полину Щоб зорею зійти в тихий вечір над рідним селом.
Там стежина моя десь біжить в чисте поле далеко І у жито рясне синьоокі волошки вплелись І в задумі застиг над гніздом мій самотній лелека І гойдаються мальви, що я посадила колись.
Там без мене стають на крило молоді ластів`ята Одягають сади із достиглих черешень вінок І зітхне крадькома у зажурі засмучена мати І щоразу чекає на мій довгод