Ми — українки.
Ми із того роду,
Чию відвагу світ ще не забув.
На золото-вишневу нашу вроду
Скуповував розбещений Стамбул.
Скуповували, нелюди, зрадливі,
Тоді того не знаючи, самі,
Що в кожній "українці — Роксолана —
Не бранка — повелителька живе.
І поки у боях та у походах,
Та в шинках пропадали козаки,
Ми порали худобу і городи,
І шовком вишивали сорочки,
Вставали рано і лягали пізно,
Перемагали спеку і грозу,
Ховали горе у тужливу пісню,
Виплакували піснею СЛЬОЗУ.
Ми — українки.
В нас душа багата
Блакиттю неба, золотом ланів.
Ми вміємо і сіяти й орати,
Народжувати велетнів-синів.
Бо ми такі.
Віддавна і донині
Плекаєм світ любові й доброти.
Ми — українки.
Значить — Берегин