Прошу, відправте мене до баби на всеньке літо…
Бо там привільно, пташки співають і пахне жито,
По шию трави, такі високі, вляглась – не вздріти,
Тільки лоскочуть і колють тіло… і всюди квіти.
Сюрчить невпинно цвіркун у травах, без втоми грає.
Трава прим’ята п’янить-дурманить і присипляє.
Дивлюсь у небо – повзуть хмаринки в незнані далі…
Відправте, прошу, мене в дитинство, звідси подалі.
Там безтурботно, там всюди диво, там всюди казка,
Там навіть слово, як добра фея, як в мами ласка,
Там чудо справжнє, а мрія світла, як став глибока…
Немає баби... Села не стало... І я доросла...© Оксана КУЗІВ