Наприкінці року завжди приходить легкий сум:
За тим, що не вдалося.
За мріями, які не здійснилися.
За людьми, що пішли,
і за тим, що довелося втратити.
Останні дні календаря змушують зупинитися і запитати себе:
А що я? А де я?
Ти перегортаєш сторінки прожитого — зважуєш радості й болі, перемоги й падіння.
І от саме тоді, коли здається, що важкого було надто багато, десь поруч з’являється тихий ангелик і невидимим пензликом, і додає у список доброго ще кілька пунктів:
Тих, про які ми не замислювались.
Тих, які не одразу помітила:
добрі слова, вчасну підтримку,
тепло дитячої долоньки внучечки любимоі в твоїй руці,
ранок, у якому було світло.
І раптом стає зрозуміло: рік був важкий,